Untitled

Чітко, аргументовано і зрозуміло чому на київські дніпровські острови не можна пускати архітекторів і чому ми з вами маємо не допустити цього “покращення”. Більшість з нас мало що про ці острови знає, окрім того, що це якась чергова київська історія про варварську забудову. Проте і значення островів і ціна питання цього разу значно вищі. Послухайте чому.

Гості ефіру:

• Іван Парнікоза, експерт Київського еколого-культурного центру
• Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру

Intro
1 лютого київські чиновники розповіли як збираються розвивати та покращувати київські острови на Дніпрі, які до цього часу були практично недоторканими та мало розвиненими в інфраструктурному сенсі зеленими зонами. При цьому з одного боку достатньо захаращеними і засміченими, але й водночас часто унікальними, заповідними і такими, які знаходяться під охороною закону.

Проте днями відбулась подія, яка може все докорінно змінити. На спеціально скликаній зустрічі із пресою головний архітектор Києва Сергій Целовальник оголосив переможців міжнародного конкурсу концепцій розвитку островів. За словами чиновника, проекти, що посіли перші три місця й будуть покладені в основу програми розвитку островів, яку включать в оновлений Генплан Києва до 2025 року. А він наразі знаходиться на стадії громадського обговорення.

Нещодавно в ефірі були українські письменниці Сестри Чернінькі, про яких я до ефіру нічого і не знав (бо мало цікавлюсь укрсучлітом). Проте, як виявилось, в інтернетах про них писали багато і дуже неоднозначно. Оскільки я нічого не читав, то якусь попередню думку було скласти дуже важко. Бо одні клеють на них штампи “блондиок”, графоманок, а творчість називають порнографією, непотребом і т.п. Інші захищають і бачать в них талант, потенціал, свіжу кров та розум. Тож єдиною можливістю щось з’ясувати для себе і було живе спілкування в ефірі. Пропоную і Вам послухати, як би Ви до сестер не ставились.

Теми:

• про раптову появу в українські літератур, два романи за рік і ставлення до критики
• про те звідки у творах “порно”
• про родину і життя в одній квартирі
• про Москву і чому не склалось із тамтешнім шоу-бізнесом
• про все інше потрошку)

Перший ефір “Азбуки” у 2012 присвячений, напевно, головній події року для України – парламентським виборам Чемпіонату Європи з футболу УЄФА Євро-2012. Оскільки програма екологічна, то і зріз взяли відповідний. Він дещо незвичний і мало висвітлений в центральних та й, взагалі, “внутрішніх” медіа. Однак саме ним українська підготовка до Євро-2012 “прославилась” чи не найбільше за межами країни.

Банер організаторів руху "Stop Ukraine!"

Тож у цьому подкасті ви почуєте про підсумки української підготовки до Євро-2012 для усього живого :) І, зокрема, про таке:

• особливості національної підготовки та місце екологічних ідей в ній;
• чому УЄФА закриває очі на порушення;
• як у Харкові повирубували тисячі дерев;
• знищення бездомних тварина та рух “Stop Ukraine!”

Гості програми:

•  заступник голови харківської екологічної групи “Печеніги” Олег Вяткін
•  експерти Національного екологічного центру Олексій Василюк та Олег Андрос

Передноворічний ефір програми про рейтинг екологічності ялинок, вибір між живими, пластиковими та альтернативними, а також про ялинкові прикраси та їх якість.
Гості програми “Азбука гармонії. Техногенний світ” на радіо “Промінь”:

• Інна Дацюк, координатор проектів еко-клубу «Зелена хвиля»
• Денис Павловський, координатор проектів з хімічної безпеки еко-організації “Мама-86″.

Рейтинг екологічності ялинок

p.s. Перші секунди ефіру із привітанням в цей запис не потрапили з технічних причин, тож подкаст починається не з самого початку, це нормально)

Віктор Литовченко, автор і ведучий програми “Технопарк” про місію та покликання ІТ-журналістики, партію піратів, про власну кар’єру і захоплення у програмі “Культ особи” на радіо “Промінь”.

Віктор Литовченко, ведучий програми "Технопарк"

Сьогодні, 31 грудня, у пана Віктора день народження. Щиро його вітаю та бажаю усіляких гараздів, успіхів і цікавих девайсів в Новому році! :)

p.s. Із грудня на другому каналі Національного радіо (Радіо “Промінь”) я почав вести ще одну програму – “Культ особи” в парі із колегою Ірою Сидоренко. Програма портретна із відомими людьми з різних сфер. Вже накопичився певний архівчик цікавих ефірів, які я поступово тут викладатиму.

Сьогодні в гості до мене на ефір на радіо “Промінь” приходив ексцентричний і одіозний викладач Могилянки Василь Степанович Копань – відомий фізик, доктор наук та улюблений герой жартів та історій студентів усіх років та факультетів. Додаткові коментарі тут просто зайві. Скажу тільки, що перше, що він в мене запитав: “А Ви бачили жарти про мене в інтернеті? Про молоток бачили?” :)

Василь Копань. Фото: Наталя Чубенко, журнал Країна

З цього запису Ви дізнаєтесь:
- скільки синів у Копаня та хто вони за фахом;
- як він почав викладати “охорону праці для гуманітаріїв”;
- чи користується Василь Степанович мікрохвильовкою та мобільним телефоном;
- як він виходить в інтернет;
- а також багато інших корисних порад, до яких варто прислухатись краще, ніж ми робили це під час пар :)

Трансляція порятунку чилійських шахтарів дуже нагадує мені фрагмент з фільму Вуді Алена “Дні радіо”, де подібним чином, проте в радіо форматі, велась пряма трансляція операції з порятунку маленької дівчинки, що впала у глибоку яму (чи колодязь). І вся країна затамувавши подих слухала цю трансляцію хвилюючись за долю дитини, об’єднавшись навколо біди, в яку потрапила сім’я дівчинки. Усе це надзвичайно подібно до того, що ми бачимо зараз) Тільки це вже реальне життя, а замість радіо – телебачення. Сподіваюсь, що і завершення історії буде інше ніж у фільмі – щасливе.

Це мій радіопроект створений у Школі журналістики до 5 річниці Помаранчевої революції. Подкаст про Могилянку та участь могилянців у тих подіях.

Акція Могилянки біля "5 каналу". Фото з альбому "Ми йдемо".

Мені сумно було бачити як наші центральні телеканали цьогоріч відображали ті події. Тож я мав на меті знайти та показати реальних героїв для сюжету, справжні емоції і почуття тих днів, тверезе осмислення подій революції та самоусвідомлення себе в їх контексті сьогодні.

Дякую за участь у проекті і допомогу у реконструкції тих подій з різних сторін:

Євгену Дикому – викладачу Могилянки, що під час революції став одним з польових командирів Пори та керував оточенням Кабміну.
Назару Новосельському – першому коменданту наметового містечка Могилянки на Майдані.
Сергію Квіту – сьогоднішньому Президенту Академії, директору Могилянської школи журналістики у 2004-му році.
Олені Третяковій – декану із роботи зі студентами у 2004-му році.

p.s.

Як я вже писав раніше, у дні революції я був першокурником Могилянки. Тож активно слідкував за всім, що відбувалось на моїх очах, брав у цьому участь. Проте робота над цим проектом змусила мене інакше подивитись на ті події. Точніше я відкрив для себе багато нового, хоча раніше вважав, що знав майже усе. Тут безліч цікавих персонажів зі своєю мотивацією, баченням та історією, кожна з яких може стати в основі принаймні невеликого докфільму. Це вам не баба Параска чи ще якась доярка Дуся, яких постійно сують в тєлєк розповісти про прорефлексувати на тему Помаранчевої революції. Це і не помаранчеві вожді, які самі так і не зрозуміли, що відбулось насправді.  Мені складно уявити в якому інформаційному вакуумі щодо тих подій й досі перебуває переважна більшість українців. Навіть тих, хто брав у революції участь. Не кажучи про тих, хто не брав… Наразі, як на мій погляд, у свідомості пересічній/масовій під впливом тєлєка сформувались якісь пошлі,  викривлені уявлення і стереотипні ланцюги відносно цих подій. Про революцію 5 років розповідали ті, хто нічого про це не знав або не розумів. У відеоряді хронік тих подій завжди показують “вождів” і їхню сцену. Те що внизу – це зазвичай помаранчева маса загальним планом. Звідси і прямі асоціативні зв’язки всієї події із кількома особами у фокусі камер, в яких насправді була своя революція.  У цьому вся драма. Революцію внизу треба було показувати із її справжніми героями та їх історіями. Але на це змі не спромоглись, зробивши символом людей, що вийшли на протест, бабу Параску. Суки.